Товар успішно доданий до кошика!




Товар добавлен к сравнению!



Криза у вивченні літератур: потреба зважених змін

28.02.2017

Криза у вивченні літератур: потреба зважених змін

Питання інтеграції української та зарубіжної літератури несе багато клопотів, проблем, непорозумінь, тому породило дискусію на сторінках періодичних видань та на просторах Інтернету. До дискусії долучився і професор Черкаського національного університету Василь Пахаренко, запропонувавши власну точку зору щодо питання інтеграції літератур в старшій школі.

Пропозиції МОН щодо реформування старшої школи й широка дискусія, яку вони збурили, видаються мені вчасними й важливими. Адже – будьмо щирі – упродовж останніх літ переживаємо чергову системну кризу середньої й вищої освіти в Україні, надто ж гуманітарної, надто ж літературної. Наважуюся констатувати цей сумний факт як сільський учитель, а далі викладач педагогічного вишу з солідним стажем, нарешті – як батько школяра-десятикласника.

Криза у вивченні літератур: потреба зважених змін

Питання інтеграції української та зарубіжної літератури несе багато клопотів, проблем, непорозумінь, тому породило дискусію на сторінках періодичних видань та на просторах Інтернету. До дискусії долучився і професор Черкаського національного університету Василь Пахаренко, запропонувавши власну точку зору щодо питання інтеграції літератур в старшій школі.

Пропозиції МОН щодо реформування старшої школи й широка дискусія, яку вони збурили, видаються мені вчасними й важливими. Адже – будьмо щирі – упродовж останніх літ переживаємо чергову системну кризу середньої й вищої освіти в Україні, надто ж гуманітарної, надто ж літературної. Наважуюся констатувати цей сумний факт як сільський учитель, а далі викладач педагогічного вишу з солідним стажем, нарешті – як батько школяра-десятикласника.

Справді, традиційні шкільні предмети постійно ускладнюються, «академізуються», при тому до них доточують нові. Отже, доводиться щоразу скорочувати кількість годин на опанування кожної окремої дисципліни, додавати «нульові» уроки (до речі, платні) тощо. Як наслідок, діти постійно перевантажені, – і не тільки розумово, а й фізично. Щоб переконатись у цьому, візьміть у руки портфель третьо- чи п’ятикласника та ще й торбину зі спортивною формою на додачу. У такій ситуації більшість предметів вивчається за принципом «галопом по Європах», зайвий раз провокуючи горезвісне кліпове мислення, на яке й так масово слабує сучасна «ґаджетована» молодь. І ось, як не дивно на перший погляд, при постійній модернізації, інтенсифікації середньої освіти студенти-першокурсники (у значній більшості) з року в рік демонструють щодалі мілкіші, поверховіші знання, невміння самостійно працювати, творчо мислити, та ба – навіть зв’язно, чітко висловлювати свою думку.

Особливо скрутно з вивченням у школі літератури, надто ж української. Діти майже всуціль не читають програмові твори, бо не мають для цього часу і/або не цікавляться ними (чи, навпаки, не цікавляться, бо не читають). І проблема далеко не тільки в тому, що сьогодні комп’ютер перемагає книжку. Чимало дітвори й молоді читає. Але підкреслено не тих авторів, яких «проходять» у школі. Отже, мабуть, незрідка не ті тексти пропонуємо для вивчення або не так їх подаємо.

Утім, учасники дискусії, що саме зараз вирує, і про нинішній стан освіти, і про шляхи її реформування сказали багато слушних речей. Якби лишень не заговорити, не розпорошити тему, а зібрати, узагальнити та задіяти найпродуктивніші ідеї.

Скажімо, найпалкіші пристрасті чомусь зосередилися довкола злиття, укрупнення навчальних курсів. З багатьох полемічних виступів можна зробити висновок, що головна загроза в сучасній літературній освіті – інтеграція предметів. Не допустимо її – і все буде гаразд. Але ж це не так. Якби все було добре з вивченням літератури у школі, ніхто б і мови не заводив про жодну інтеграцію та інші новації. Натомість є гостра освітня криза, яку мусимо долати.

Можливе поєднання предметів, зокрема української і зарубіжної літератури та (було б дуже бажано) художньої культури – один зі шляхів подолання цієї кризи.

На відміну від переважної більшості колег-науковців і вчителів, я вбачаю певну слушність у цій ідеї. Злиття споріднених предметів дещо розвантажить учнів, систематизує матеріал, дозволить уникати повторів і різнотлумачень. До прикладу, мистецькі напрями, теоретико-літературні поняття не доведеться вивчати двічі – на уроках української і зарубіжної літератури (зараз це робиться нескоординовано: програма зарубіжної літератури передбачає вивчення стилів середньовіччя, ренесансу й бароко у 8 класі, а української – у 9). Крім того, коли матеріал подаватиме один учитель системно, взаємопов’язано, послідовно, в учнів виробиться уявлення про єдиний світовий літературний процес, органічною, невід’ємною, унікальною частиною якого є українське письменство. Співвідношення між рідною і зарубіжною літературами при цьому, зрозуміло, має бути 70 на 30, як це й прийнято в інших європейських країнах.

Головний контраргумент противників об’єднання – воно, мовляв, розмиє, знівелює україноцентризм, національний дух літератури. Скажімо, п. Ганна Токмань наголошує: «Учитель створює своєрідну національну культурологічну ауру – це тонке, ментальне явище, яке слід відчувати душею, на уроці української літератури – українську, на уроці зарубіжної літератури – тієї нації, твір письменства якої вивчається».

Цілком згоден з таким принципом. Але що заважатиме словесникові й далі на уроці вже цілісної літератури створювати «українську ментальну ауру», вивчаючи творчість І. Котляревського чи Т. Шевченка, і, для прикладу, англійську й іспанську, вивчаючи спадщину В. Шекспіра та М. Сервантеса? Тим паче, україноцентричний аспект буде посилено, якщо вдасться запровадити співвідношення 70 на 30 відсотків навчального часу та цілеспрямовано акцентувати зв’язки інших літератур з вітчизняною і художню довершеність україномовних перекладів. З іншого боку, нинішній кризовий стан викладання рідної літератури, мови, історії в більшості випадків не забезпечує належного національно-патріотичного ефекту. Якщо учень байдужий до певного предмета чи, тим паче, не любить його, то будь-який виховний вплив буде зведений до нульового або й від’ємного.

Поміркуймо, чому в комуністичну добу за визначальної імперської настанови «зближення і злиття націй в єдиний радянський народ» не було створено інтегрованого предмета «радянська література» чи «література народів СРСР» (а зробити це влада могла б легко – ні вчителів, ні батьків тоді ніхто не запитував). Натомість у будь-якій міській чи навіть найвіддаленішій сільській школі ми вивчали окремо українську літературу і російську.

Пригадую, у 7 класі підручник взагалі іменувався промовисто – «Родная литература». У курсі цієї «родной литературы» і, звісно ж, у російськомовних перекладах подавали й зарубіжну класику: Данте, Сервантеса, Шекспіра, Ґете. Отже, на уроках української – «тяжка доля трудящих в умовах феодально-кріпосницького гніту», а в старших класах – «партія веде» й «комунізму далі видні». А «родной» – Євґеній Онєґін, Печорін, Ромео і Джульєтта, «Первая любовь», поезія Блока, Лорки. Не дивно, що навіть у селах, закохуючись, хлопці й дівчата починали писати вірші найчастіше по-російськи. А любителі літератури мріяли вступити насамперед на російську філологію. Так, зокрема, нас зросійщували й заражали меншовартістю.

Ще одне далеко не риторичне запитання: чи вивчали впродовж 26 років незалежності сьогоднішні донбасівські «ополченці» та їхні прихильники предмети «Українська література» й «Історія України»? Більшість вивчала. Але чомусь це не зупинило їх, не вберегло від жахливого гріха національної зради. То, може, головне таки не слово в назві (хай і таке рідне й дороге), а зміст предмета, мудрість і патріотизм учителя?

Противники об’єднання також стверджують, що зараз відсутні фахівці, готові читати єдиний курс літератури. Але це не так. Наприклад, на кафедрі української літератури і компаративістики Черкаського національного університету вже багато років поспіль ми викладаємо курси й української, і зарубіжної літератури, а в дипломах наших випускників зазначено: «Вчитель української мови і літератури та зарубіжної літератури». Напевно, схожа практика існує і в інших вишах.

Опоненти часто підкреслюють, що при об’єднанні українська література буде програвати у порівнянні з зарубіжною. Та ні ж бо, наше художнє слово, на щастя, цілком конкурентоздатне. Усе залежатиме лишень від того, які тексти доберуть упорядники програми. До речі, це буде слушна нагода замінити відповіднішими твори застарілі чи не вельми художні, які за інерцією вивчаються багато десятиліть поспіль. Певним викликом стануть для нас епохи ренесансу й бароко. Адже «Ромео і Джульєтта» та «Послання до єпископів» справді не до порівняння. Але й тут можна буде дібрати оптимальний контекст. Якщо взяти до уваги ширший обрій культури цих епох, то й Україні є з чим вийти в люди. Зрештою, можна звернутися до освітнього досвіду інших народів. Адже не тільки наша, а й більшість європейських літератур не мали в ті періоди своїх Шекспірів і Сервантесів.

Щоправда, в ідеї інтеґрації залишається чимало нез’ясованих моментів. Напевно, ця невизначеність, недомовленість і викликає майже тотальний спротив у колі фахівців. Чітко не означене пропоноване співвідношення української/зарубіжної літератури. Без пояснення залишається проблема працевлаштування тих учителів, ставки яких доведеться скоротити. У 5–9 класах літературу викладатимуть два фахівці (україніст і зарубіжник), а в 10-11 – один? Якщо так, то хто з них?

Ще один момент: системне, хронологічне вивчення української літератури починається з 9 класу, зарубіжної – з 8, а інтегрований курс чомусь упроваджується аж із 10. Як здійснити профілізацію у віддалених районах, щоб при цьому не донищити зовсім (а навпаки, відроджувати) невеликі сільські школи? Адже, коли закривають школу, незабаром зникає й село.

Нарешті, запропонований міністерством проект навчального плану для 10–11 класів передбачає в інваріантному складнику лише дві тижневі години інтегрованої літератури (як і історії), тоді як математики чи фізкультури – по три. Отут уже явно проступає недооцінка гуманітарного, зокрема національно-патріотичного аспекту освіти й виховання. Адже далеко не всі учні оберуть гуманітарний профіль.

У цьому не сумнівається й заступник міністра п. Павло Хобзей: «Згідно з нашими розрахунками, завдяки введенню обов’язкової профільної школи значно зросте кількість шкіл, що профільно навчатимуть точних дисциплін. Це пов’язано не лише з наявними можливостями шкіл, а й з тим, що на них значно більший попит серед дітей, які не визначились, який далі профіль обрати. Значно більша кількість школярів та їхніх батьків впевнена в тому, що самостійно зможуть підготуватися до іспитів із таких предметів, як українська мова, література тощо, ніж до предметів природничого циклу».

На всі ці запитання й сумніви уже давно й чітко мало б відповісти міністерство або знайти оптимальні відповіді у діалозі з педагогічною громадськістю.

Ясна річ, пропонована інтеграція несе багато клопотів, проблем, непорозумінь. Але я просто не бачу іншого способу зменшити навантаження на старшокласників. Не знайшов альтернативних ефективних пропозицій й у виступах опонентів об’єднання. А полегшити, оптимізувати навантаження потрібно вкрай – заради здоров’я й успішного навчання дітей. Адже школа – насамперед для них. Хочеться вірити, що в душах колег професійні інтереси не затьмарять гуманності.

Інший, важливіший за інтеграцію курсів аспект шкільної реформи – потреба переглянути підходи у викладанні літератури, сам зміст літературної освіти, критерії оцінювання компетентностей учнів. На щастя, практично всі учасники дискусії згодні з цим. В обговоренні висловлено чимало слушних пропозицій із цього приводу.

Безсумнівно, кількість тем і творів, що вивчаються у старшій школі, треба радикально зменшити, додавши за цей рахунок час на ґрунтовніше ознайомлення з художнім матеріалом, з мовою мистецтва, літератури, з культурним контекстом. Головними критеріями добору творів для текстуального вивчення мають бути художня довершеність, гуманістична (людинолюбна та людинознавча) і патріотична спрямованість, злободенність, а також – що особливо важливо – відповідність віковим особливостям і запитам учнів.

Погляньмо під цим кутом зору на чинну програму з української літератури для 10 класу (адже її першою має зачепити реформа). Викликає сумніви вже хронологічний, а не естетичний поділ літературного процесу – на десятиліття, а не на стилі доби. А тим часом якраз чітка естетико-стильова періодизація може бути каркасом дворівневої структури програми з літератури: стислий, оглядовий рівень в інваріантному складнику й поглиблений, деталізований – у варіативному, профільному.

Намагаючись максимально спростити, полегшити програму, автори чинної редакції значно скоротили теоретико-літературний інструментарій, зокрема вилучили поняття про ритміку, віршові розміри. Але це далеко не найскладніший матеріал. Без нього ж практично неможливо осягнути суть, своєрідність поетичного мистецтва.

Інша проблема – вельми складно досягнути належного пізнавального й виховного ефекту, подаючи широкі оглядові теми. У чинній же програмі 10 класу їх аж три. Творчість Б. Грінченка, М. Вороного доступна й доречніша для вивчення у середніх класах. Варто б ретельніше поміркувати над добором текстів І. Франка, особливо поетичних. На мій погляд, замість «Гімну» чи «Сікстинської мадонни» та й «Леґенди про вічне життя» у величезному доробку генія можна дібрати доступніші й актуальніші для десятикласників вірші. До прикладу, дивно, чому поза програмою залишилась украй злободенна поезія «Не пора». Глибинним гуманістичним змістом і вишуканим символізмом пройняті поема «Смерть Каїна» та драма «Украдене щастя»…

Багато десятиліть пропоноване для вивчення високохудожнє «Intermezzo» М. Коцюбинського все-таки надто складне для сприймання підлітків. Гадаю, значно цікавіше їм би було аналізувати одну з психологічних новел майстра, той же «Дебют», «На камені» або «Подарунок на іменини».

Недооцінює програма й титанічний талант В. Винниченка, обмежуючись текстуальним вивченням «Моменту». Тим паче, це імпресіоністична новела, а учні – за приписом програми ж таки – у цій темі повинні ознайомитися з неореалізмом і психологічною драмою. Напевно, їх би не залишили байдужими сповнені глибинним людинознавчим змістом, динамічно побудовані роман «Записки Кирпатого Мефістофеля» та драма «Гріх».

Звісно, це лише моє бачення. Над добором персоналій і текстів для вивчення має вдумливо, неквапливо попрацювати авторитетна група філологів-науковців і практиків.

Навіть в інваріантному, оглядовому курсі, а тим паче у профільному, варто в центр уваги поставити конкретні художні тексти, організувати роботу так, щоб учні зацікавилися ними, навчилися їх розуміти, осмислювати, залучати для своїх духовних потреб. Крім того, на уроках літератури школярі мають навчитися усно й письмово висловлювати свої думки – зв’язно, чітко, красномовно. Цьому б посприяла вельми продуктивна ідея шкільного есе замість трафаретного, збаналізованого учнівського твору.

У світлі нових критеріїв доведеться переформатовувати й завдання ЗНО з літератури. Сьогодні вони часто спонукають випускника до механічного зазубрювання дат, назв творів, імен персонажів тощо, а могли б стимулювати його творче мислення, виявляти уміння розуміти й інтерпретувати твори, логіку літпроцесу, мову мистецтва.

Якісно новими повинні стати й підручники. На щастя, за останні роки в цій царині напрацьовано чимало позитивного досвіду. Роботу авторам ускладнить хіба що брак часу, поспіх. Адже рукописи підручників для 10 класу доведеться завершити вже за якихось 8–9 місяців. До речі, варто прислухатися до нагальної вимоги часу: випускати два відмінні варіанти підручника: паперовий та електронний. У цьому останньому, не обмеженому жорсткими санітарними вимогами до обсягу, з’явиться можливість ширше, ґрунтовніше викладати матеріал, залучати більшу кількість ілюстрацій, подавати навіть аудіо- й відеопродукцію.

Нарешті, ще одна вкрай важлива, хоч і вельми складна передумова оновлення літературної освіти – реформування підготовки педагогічних кадрів. Тут насамперед державі, урядові слід зробити реальні кроки, щоб піднести престиж учительської праці. Аж тоді з’явиться належний конкурс на педагогічні спеціальності у вишах.

Серйозним гальмом результативної підготовки у вищій школі майбутніх фахівців (усіх галузей) є також прив’язка ставки викладача до контингенту студентів, а не до навантаження. Не сприяє ефективній роботі й нинішня ситуація, коли викладач, доцент університету одержує нижчу зарплату, ніж шкільний учитель. У будь-якому разі педагогічні виші мають оперативно реагувати на оновлення шкільної освіти, ставати в авангарді цього процесу.

Якщо всі ці моменти у процесі освітньої реформи не будуть ураховані, то сама інтеграція предметів не дасть жодних позитивних наслідків, а навпаки, загострить проблеми.

Ідея реформи здійняла в суспільстві бурю. Вона може спричинити у школі виважені, плідні зміни, а може виявитися бурею у склянці води, якщо візьмуть гору затяті противники змін або недолугі псевдореформатори.

Зараз настав той момент, коли дуже багато залежить саме від МОН, його активної позиції, оперативного й толерантного діалогу з громадськістю, освітянами насамперед, від його вміння формувати оптимальну й комплексну стратегію дій та рішучості послідовно впроваджувати її в життя.

Василь Пахаренко, доктор філологічних наук, професор кафедри української літератури та компаративістики Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького.



Поділіться цією посиланням:


  1. Генератор українських прописів для дітей
    11.07.2017

    Генератор українських прописів для дітей

    Проект Розвиток дитини пропонує небайдужим батькам та вихователям дитячих садків нову можливість для навчання дітей письму – Генератор прописів друкованих літер. Цей сервіс допоможе зробити індивідуальні завдання-прописи для дітей для якісного оволодіння навичками написання друкованих літер української абетки.

    Виконання різноманітних вправ, запропонованих «Генератором», дозволить дошкільнятам поступово, не форсуючи подій та не відчуваючи втоми, вдосконалити свою майстерність, а батькам та педагогам – не турбуватись про пошук дидактичних розвиваючих завдань для дітей.

    Також робота над завданнями з прописів друкованих літер сприятиме формуванню у дітей позитивного ставлення до занять письмом та впевненості у собі та своїх освітніх можливостях, що є важливою запорукою всебічного розвитку дитини.

    Використовуючи генератор, ви зможете самостійно створити добірку вправ, що передбачає тренування у написанні окремих, в тому числі проблемних для дитини, літер, буквосполучень чи слів. Батьки можуть вводити вихідні параметри самостійно чи за участю дитини або навіть надати їй самій можливість власноруч створити для себе завдання, що неодмінно буде мотивувати її та заохочувати на продовження занять з письма.

    Кожне сформоване письмове завдання можна роздрукувати на звичайному або кольоровому принтері та використовувати необмежену кількість разів.

    Завантаження прописів друкованих літер для дітей доступне для користувачів сайту після швидкої реєстрації.

    ГЕНЕРАТОР ПРОПИСІВ

  2. Опорний конспект про японську школу
    23.03.2017

    Опорний конспект про японську школу

    Починаючи з 70-х років ХІХ століття почалися перші освітні реформи Мейджі-періоду, завданням яких було «поєднати японський дух із західним навчанням». Головне, що сприйняли японці із надбань західної педагогічної думки, — ідея «дитиноцентрованої освіти».

    Система освіти в Японії продемонструвала дивовижну здатність вбирати в себе передові педагогічні ідеї, трансформуючи їх в ефективні освітні моделі.

    «Свобода, індивідуальність, різноманітність» — «три кити», на яких почала базуватися школа післявоєнної Японії.

    Школа в Японії має структуру 6+3+3:

    • Elementary Schools — 6 років навчання (з 6 до 12 років);
    • Lower Secondary Schools — 3 роки навчання (12-15 років);
    • Upper Secondary Schools — 3 роки навчання (до 18 років).

    Існує два відповідальні періоди для японської молоді: 15 років і 18 років — у такому віці юні японці складають іспити (деякі, хто вибрав приватну школу, вступні екзамени складають ще й у 12 років).

    Японська система освіти передбачає, що до 9-го класу всі учні навчаються за універсальними програмами, після закінчення 9-ти класів діти можуть обрати тип старшої школи, до якої вони вступатимуть (академічна, комерційна, індустріальна, сільськогосподарська, загальноосвітня тощо).

    Головне призначення японської школи - підсилювати у дитини смак до життя!

    Yutori (можливості для зростання) та Ikiru-Chikara (життєрадісність).

    В уявленні японців школа перш за все має забезпечувати дві речі: yutori (англ. room to grow) можливості для зростання й ikiru-chikara (англ. zest for living) смак до життя, життєрадісність.

    Звісно, дитина може скористатись можливостями для зростання лише у випадку, якщо в школі є:

    • kosei shugi’ (англ. the promotion of individuality), заохочення індивідуальності;
    • kosei no sonchô’ (англ. respect for individuality), повага до індивідуальності;
    • kosei jûshi’ (англ. an emphasis on individuality), акцент на індивідуальності.

    Вони називають прості резони культивувати ikiru-chikara: життєрадісні діти щасливіші, менш невротичні, більш працездатні… Життєрадісність є однією із сильних сторін характеру, якій психологи відводять ключову роль у здатності людини жити щасливим і повноцінним життям.

  3. Бути чи не бути вчителем?
    21.04.2017

    Бути чи не бути вчителем?

    Вибрана професія: чому і для кого?

    Мало хто з нас вибрав свою професію, керуючись тільки власною думкою. Зазвичай на наш вибір у юному віці впливають батьки, родичі, які радять вибрати професію, яка була б необхідною за будь-яких економічних умов, а також друзі, які пропонують вступити до того ж самого інституту, що й вони, щоби вчитись разом. І ми, забуваючи про власні здібності, орієнтуємось на інших, учимось не там, де нам цікаво, а там, "де всі", здобуваючи професію "як усі". А згодом не можемо зрозуміти, чого нам не вистачає в житті, чому робота дратує, а не приносить задоволення...

    Так само буває, як що в юності не вдалося вступити до омріяного вищого навчального закладу, а складати вступ ні іспити ще через рік мають можливість не всі. Тому розчаровані абітурієнти йдуть навчатись у той інститут, до якого вступити найлегше. На жаль, ним, як півстоліття тому, так і сьогодні, стає педагогічний університет.

    Отже, як за радянських часів, так і в сучасній освіті педагогічні інститути, перейменовані в національні та державні університети, протягом років навчають у своїх стінах не лише тих, хто вирішив стати учителем за по кликом серця, а й усіх, хто не потрапив до інших ВНЗ або не поспішає до армії. Тому по завершенню п'яти чи шести навчальних років тисячі молодих учителів, стиснувши зуби, ідуть працювати до школи.

    Покликання й економіка

    Кожний другий учитель з упевненістю підтвердить, що працює у школі, тому що не може в ній не працювати. І його не лякають величезна завантаженість, мізерна заробітна платня та невгамовні учні. Учитель дійсно відданий своїй професії і навіть не може уявити себе працівником іншої галузі.

    Такі вчителі - найкращий дарунок, який тільки може отримати наша країна, в якій праця освітянина не надто поціновується. Проте у школі ми можемо зустріти й учителів, які з радістю поспішають на кожний урок, а в день отримання зарплатні в них опускаються руки. Тоді задоволення від роботи отримує дуже сильного суперника - складне матеріальне становище.

    Найменше фінансове питання турбує тих учителів, а точніше, учительок, які не мають проблем із грошима завдяки чоловіку, який здатен забезпечити сім'ю самостійно. Тоді жінка може працювати дійсно «для свого задоволення» й не перейматись, чи відповідно оплачується її робота. Проте таким учителькам іноді досить важко зрозуміти своїх колег, які змагаються за кожну додаткову годину роботи та нарікають на нестачу коштів.

    Набагато більшу частину складають учителі, які працюють майже цілодобово, намагаючись заробити хоч якусь копійчину. І тому саме вони найчастіше зупиняють себе на думці, що треба щось змінювати у своє му житті. Можливо, не просто місце роботи, а навіть професію. Зазвичай така ідея людині, яка справді "живе" своєю роботою, а не просто заробляє нею, може спочатку здатись дивною й неприйнятною. "Як я можу зрадити свою роботу, відректись від того, чим жив стільки років, чого так довго навчався...", - саме так заперечить більшість учителів попередню, на перший погляд, майже непристойну думку.

    Але час минає, з роками держава ні як не покращує соціальну захищеність і фінансове забезпечення освітньої галузі, тому потроху думка про зміну спеціальності стає чіткішою і лякає вже менше. Це й не дивно, адже якщо розумна людина не бачить жодних покращень у своєму житті, рано чи пізно вона переконається в необхідності самостійно його змінити. І якщо зробити ремонт у квартирі чи завести кицьку для більшого за тишку не дуже складно, то рішення взяти і змінити фах вимагатиме значних моральних та емоційних зусиль і нерідко може ста ти причиною стресу та депресії.

    Але як що робота у школі приносить вам тільки турботи про фінансові проблеми родини, а задоволення від удало проведеного уроку триває до першої прогулянки по магазинах, докори сумління не мають впливати на рішення про подальший фах. Тому, зваживши всі "за" та "проти", порадившись із сім'єю та найближчими друзями, виберіть той варіант, який забезпечить вам не тільки задоволення від роботи, а й задоволення від її оплати.

    Піти чи залишитись?

    Науковці-психологи ставляться до питання зміни професії дуже серйозно. Вони виокремлюють кілька причин, що змушують людей змінювати фах у той чи інший період життя.

    Розчарування у вибраній професії. Розчарування у вибраній професії може з'явитись, коли протягом тривалого часу людина відчуває значний дискомфорт на своїй роботі й займається нею тільки через необхідність. Сьогодні така ситуація характерна для покоління людей, які почали свою професійну кар'єру в 90-ті роки, оскільки саме тоді зріс попит на певні спеціальності, наприклад, економічні, й різко впав на багато інших, на приклад, у сфері науки, освіти, творчості. Люди вибирали фах, керуючись тільки його фінансовою привабливістю, й зовсім не враховували власні інтереси та здібності.

    Поява нових можливостей. Цю причину можна пояснити таким прикладом: у юному віці люди на не змогла вступити до ВНЗ через високий конкурс чи скрутне матеріальне становище. Проте через кілька років вона знаходить спосіб отримати омріяну професію: з'являється можливість самостійно оплатити своє навчання, отримати другу вищу освіту, професійну перепідготовку.

    Характер людини. Є ще одна категорія людей, які прагнуть змінити професію. Це імпульсивні на тури, які легко навчаються й успішно реалізують будь-які проекти. Унаслідок таких особливостей характеру такі люди можуть кілька разів протягом життя змінити професію і при цьому кожного разу бути успішним. Їм подобається вчитись і досліджувати нові галузі, вони дуже швидко просуваються на початковому етапі, але, досягнувши мети, так само швидко втрачають інтерес до того, що відбувається, й починають шукати щось нове.

    Професійне вигоряння. Причини, що викликають бажання "все кинути й піти", не завжди пов'язані з вибором професії. У сучасних умовах прискорюється темп життя, робота вимагає все більше фізичних та емоційних зусиль, іноді доводиться затримуватись після закінчення робочого дня, працювати у вихідні чи свята. Якщо додати не завжди коректне та досвідчене керівництво, конкуренцію всередині колективу, неможливість піти у відпустку, - причини втоми, роздратування та незадоволення одразу стають зрозумілими. У такій ситуації проблему може вирішити тривалий відпочинок або горизонтальна побудова кар'єри та освоєння суміжних галузей: отримання нових знань, а також налагодження нових професійних контактів. Інші дослідники виокремлюють дві основних сфери, які необхідно брати до уваги під час роздумів, - це особисте життя й кар'єра. Це такі фактори, які матимуть значення для прийняття рішення.

    Особисте життя

    1. Ви не отримуєте задоволення від роботи. Більшу частину часу, не враховуючи сон, ми, як правило, проводимо на робочому місці. І тому не так уже й важливо, скільки вам платять, на скільки престижною є робота тощо. Важливо - чи щасливі ви, займаючись своєю справою? Якщо ні - це марна витрата часу.

    2. Робота погано впливає на ваше здоров'я. Якщо через роботу у вас почала боліти голова чи спина, якщо ви почали втрачати сон чи не маєте сил і бажання зустрітися з друзями - це перша ознака того, що треба щось змінювати. Утративши роботу, здоров'я ви збережете, а ось утративши здоров'я працювати не зможете...

    3. Робота шкодить сімейним стосункам. Якщо у вас народилась дитина або чоловік/дружина вимагає більше уваги, поєднувати це з напруженим робочим графіком досить складно. Якщо є можливість, можна працювати неповний день чи за вільним графіком. Але якщо це неможливо, доведеться вибирати й бути готовим до того, що робота опиниться не на першому місці.

    Кар'єра та особисте вдосконалення

    1. Ви «виросли» з посади, яку обіймаєте. Звичайно, колись ця робота була для вас новою. Ви навчались, набували навичок, удосконалювались як професіонал. Але з часом усе стало для вас занадто просто: ви маєте більше навичок, ніж вимагають ваші обов'язки. Якщо підвищення найближчим часом очікувати не варто - час змінювати місце роботи.

    2. Керівництво заважає вашому розвитку. Іноді виникають ситуації, коли керівник починає ставитись до вас дивно. Ви не отримуєте важливих завдань, не відвідуєте серйозних нарад, вас ніби просто не бачать. У таких випадках необхідно знайти можливість відверто поговорити з керівником. Можливо, так "ненав'язливо" вам намагаються дати зрозуміти, що краще подати заяву про звільнення? Але така заява може стати першим кроком до кращої роботи.

    3. Ви відчуваєте в собі сили розпочати власну справу. Прислухайтесь до себе: наскільки у вас розвинена "підприємницька жилка"? Чи хотіли б ви створити власний бізнес? Переконати вас у необхідності активних дій можуть такі аргументи:

    • запорука успіху в будь-якому випадку - важка праця, і як що вже працювати багато, то краще на себе, ніж на когось іншого. Можливо, невеличка приватна школа - це те, про що ви мріяли все життя?
    • майже всюди вам платять за ваш робочий час. Якщо ви працюєте дуже швидко, то отримаєте найкращі результати саме у власній справі;
    • коли ви власник бізнесу, ви самі визначаєте всі умови;
    • якщо ваша мета - отримати максимум життєвого досвіду, то набагато кориснішою буде самостійна робота, ніж робота у великому колективі.

    Проте іноді варто детальніше проаналізувати своє становище на роботі

    1. Пригадайте, навіщо ви прийшли на цю роботу. Безперечно, ви прагнули досягти якоїсь мети. Чи досягли ви її? Якщо ні, уявіть її собі та зрозумійте, що вам завадило. А потім зрозумій те, як це змінити, - і продовжуйте працювати.

    2. Подивіться на ситуацію глобально. Якщо ви невдало провели урок, отримали нижчі результати атестації, ніж очікували, не порозумілися з колегою - це ще не привід змінювати роботу. Можливо, ви просто втомились чи у вас криза, яка може дати новий поштовх для розвитку. Пригадайте про свої успіхи в минулому місяці і про власні глобальні плани. Проаналізуйте, який прогрес ви зробили з моменту початку роботи. І якщо він є - варто продовжува ти!

    Що робити далі?

    Отже, ви все-таки наважилися залишити улюблену (або не дуже) роботу й піти назустріч новій професії, новому досвіду та, можливо, певним несподіванкам. До чого треба бути готовим? Як зменшити стрес? Як будувати кар'єру? І найважливіше запитання: яку вибрати професію?

    Спеціалісти радять прислухатись до трьох порад: збирайте якомога більше інформації, зверніть увагу на спеціальності, що не вимагають здобуття нової освіти, переконайтесь у користі різноманітних курсів, тренінгів тощо. Розглянемо ці поради та їх вплив на перекваліфікацію докладніше.

    Збирайте інформацію - володійте ситуацією. Яку би професію ви не вибрали, збір необхідної інформації - це перша сходинка. У будь-якому випадку не варто покладатись тільки на одне джерело інформації. Розповіді знайомих, які працюють у вибраній вами спеціальності, дозволять отримати неформальну суб'єктивну оцінку.

    Огляди ринку праці в засобах масової інформації можуть дати досить об'єктивну інформацію, проте вона де що "суха". Конференції в Інтернеті іноді бувають «засмічені» коментарями фанатів чи противників того чи іншого фаху. Але як що поєднати та порівняти всі джерела разом, можна отримати картину, близьку до дійсності.

    Без здобуття нової освіти. Компанії іноді пропонують вакансії, що не вимагають додаткового навчання, або навчання відбувається вже у процесі роботи в компанії. Зазвичай такі вакансії пов'язані з торгівлею. Не варто ставитись до торгівлі упереджено. Звичайно, якщо йдеться про нормальні компанії, а не "мережевий маркетинг". Можливо, торгівля - це якраз ваше покликання. Мільйони людей у нашій країні реалізувалися саме в ній, хоча спочатку багато хто з них комплексував із цього приводу.

    Без додаткового навчання вашою новою роботою може стати ваше хобі. Спеціалісти не виключають, що з часом творчі професії стануть не менш потрібними на ринку, ніж технічні чи економічні.

    Курси і тренінги та користь від них. Якщо ви вибрали спеціальність, яка вимагає попереднього навчання, не поспішайте із другою вищою освітою. Почніть із профільних курсів. Єдина проблема - які саме вибрати, адже сьогодні багато організацій пропонують навчання на курсах і тренінгах із найрізноманітніших спеціальностей. Щоб зробити правильний вибір, дізнайтесь про організаторів курсів чи тренінгів якомога більше. До того ж не тільки з офіційних джерел, а і з нейтральних - наприклад, від знайомих, які ці тренінги відвідували.

    Чим більше інформації ви матимете, тим простіше буде вибрати ті курси, які максимально відповідатимуть вашій потребі у знаннях.

    Таким чином, прийнявши рішення, відкиньте вагання й починайте наполегливо працювати на нову кар'єру. Ви обов'язково досягнете успіху!

    Автор: Д. Квітка



Популярні товари



  1. Збірник задач Фізика 11 клас Академічний і Профільний рівень Авт: Божинова Ф. Карпухіна О. Сарій Т.
    Збірник задач з Фізики для учнів 11 класу Академічний і Профільний рівні містить задачі трьох рівнів складності та відповідає будь-якому чинному підручнику. Видання складене максимально зручно для вчителя і учнів; з кожної теми наведені приклади розв'язування типових задач. Призначено для учнів 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів і вчителів фізики.
  2. Англійська мова 4 клас Zoom in Special 4 Авт: Mitchell H.Q.
    Zoom in Special - это курс английского языка для начальной школы. Отличительной чертой курса является то, что учебник - Student's Book, тетрадь - Workbook и бесплатный интерактивный CD-ROM объединены в одной книге. Курс рассчитан на классы с 1-2 часами английского языка в неделю. С помощью увлекательных историй, весёлых песен и игр ученик развивает все виды языковой деятельности: чтение, аудирование, говорение и письмо. Учебник состоит из девяти разделов, каждый из которых в свою очередь делится на два урока. Кроме основных юнитов, курс содержит три итоговых раздела, дополнительные задания для повторения грамматического и фонетического материала, отдельные секции, посвящённые межпредметным связям и лингвострановедческой информации. Разработано бесплатное календарное планирование. Комплект также содержит специально разработанный для Украины бесплатный страноведческий буклет Culture Time for Ukraine. Схвалено для використання у загальноосвітніх навчальних закладах комісією з іноземних мов Науково-методичної ради з питань освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (лист Інституту інноваційних технологій і змісту освіти від 16.06.2015 р. № 14.1/12-Г-479)
  3. Образотворче мистецтво Робочий зошит-альбом 2 клас Нова програма Авт: Калініченко О. В., Сергієнко О. В., Калініченко В. С.
    Складова НМК для 2 класу з образотворчого мистецтва. Робочий зошит укладений відповідно до підручника. Уміщує завдання, зазначені у підручнику зі сторінками, на яких передбачено варіанти його виконання. До підручника Образотворче мистецтво. 2 клас. Нова програма. Калініченко О. В., Сергієнко В. В. Вид-во: Освіта На тренувальних сторінках є елементи підказок. Робочий зошит також вміщує сторінки «Художні розваги у вільну хвилинку» з різноманітними цікавими завданнями-загадками і творчими завданнями. Робота з ретельно продуманим та оригінально оформленим зошитом сприятиме розвитку в учнів зацікавленості у навчальному предметі, допоможе їм отримати задоволення від власної художньої творчості. Схвалено для використання в загальноосвітніх навчальних закладах комісією з педагогіки та методики початкового навчання Науково-методичної ради з питань освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України ( Лист ||ТЗО від 28.01.2013 р. № 14.1/12-Г-12)
  4. Літературне читання 3 клас Нова програма Авт: О.Я. Савченко
    100 грн.
    У підручнику вміщено твори усної народної творчості, літературні казки, загадки, скоромовки, прозові та поетичні твори, гумористичні твори, твори науково-художньої й зарубіжної літератури, що відповідає новій Навчальній програмі для ЗНЗ з навчанням українською мовою для 1–4 класів. Підручник сприяє розвитку дитячої особистості засобами читацької діяльності, формуванню читацької компетентності молодших школярів. Ознайомлює учнів із дитячою літературою як мистецтвом слова. Допомагає підготовити їх до систематичного вивчення курсу літератури в основній школі. Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (Наказ Міністерства освіти і науки України від 17.07.2013 р. № 994)
Виробник
Підбір товарів
Яндекс.Метрика
Наверх